Ярослава Чорна-Терлецька також вітає українцівСтаре місто – новий дух

Lesezeit 7 Minuten
Proziv-Uk

ЯРОСЛАВА БЛЕК-ТЕРЛЕЦЬКА

  • Ярослава Чорна-Терлецька також вітає українців своєю статтею. Українка, яка живе у Кельні, пояснює, що треба знати про місто

Любі друзі українці!

Старе добре місто Кельн, яке я особисто називаю Кьольном, бо так краще передається о з двома крапочками, дуже відкрите для гостей. Вам тут раді. Тут, на Рейні, живуть люди з різних куточків світу. Вони роблять це місто цікавим та строкатим як карнавальні вози, які щороку тягнуться гучними вулицями міст. Карнавал, який тут називають п’ятою порою року, цього року святкувався дещо по-іншому. Це були барвисті гучні демонстрації, на яких переважав блакитно-жовтий колір. На вулиці вийшли люди різних національностей, щоб заспівати на підтримку України, щоб просто постояти разом, розділити біль. Кельн любить співати. Тут живе наша чудова співачка та композиторка Мар’яна Садовська, родом зі Львова, тут живе талановита джазова співачка та композиторка Тамара Лукашева, родом з Одеси.

Тут взагалі живуть талановиті мистецькі люди. Дається також взнаки, що Кельн має добру вищу музичну академію, академію мистецтв, кінематографічну школу. Місто заповнене маленькими театрами та сценами для кабаретистів: тут люблять сміятися та брати себе на кпини. Тут полюбляють своє власне пиво, яке, на відміну від баварського, розливається у невеличкі тонкі скляночки. Чи воно від того стає смачнішим – залишається таємницею для гурманів. Але, якщо навіть не замінить смак Львівського, Чернігівського, чи Оболонського, то принаймні трохи потішить тендітними розмірами. Знайомим смаком для українців будуть кельнські деруни, тільки не чекайте до них сметани. Їх подають, не лякайтеся, з яблучним мусом. Так, це для багатьох з нас є справжнім скаутським тренуванням – знаходити тут сметану. Але, хто шукає – той знайде, навіть якщо вона схована під дивним французьким написом крем-фреш. Кельн – багатомовний, відкритий до світу та веселий. Тут люблять свого футболіста Лукаса Подольського, вихідця з Польщі, і тут люблять письменника та мислителя, Навіда Кермані, вихідця з Ірану. Він, до речі, подорожував Україною і написав про свою подорож Сходом Європи книжку „Вздовж могил“. Навід Кермані очолює відомий літературний клуб, у якому часто виступають Юрій Андрухович та Сергій Жадан.

Персона

Ярослава Блек-Терлецька народилася на Прикарпатті у галицькому містечку Городенка. Закінчила факультет германістики та філософії Чернівецького університету. Закінчила теологічний факультет вищої вільної школи у Штуттґарті. Письменниця, літературна перекладачка, викладачка. Живе і працює в Кельні.

Окрім багатої літературної традиції міста, згадаймо хоча б Гайнріха Бьоля, чи уродженця Києва Лева Копелева, тут ще з середньовіччя існувала особлива школа іконопису, чудові витвори якої ви зможете побачити в музеях міста. В музею Людвіка, поряд із чудовими витворами мистецтва, ви зможете побачити також нашого особливого земляка, уродженця Києва – Казимира Малевича. Кельну притаманне поєднання старого з новим. Чудовим прикладом цього є особливий музей Колумба в центрі міста, який був збудований одним з найкращих архітекторів сьогодення Петером Цумтором на руїнах старої розбомбленої церкви.

Нове і старе поряд ви побачите навіть у найстаршій та найвеличнішій споруду міста – кельнському соборі, який називають зрозумілим для слов’ян словом „дом“. Так, в соборі, який вітає всіх, ще з потягів, що прямують до головного вокзалу, поряд зі старими вітражами красуються зовсім сучасні. Вони є витвором рук відомого сучасного художника, який мешкає в Кельні – Ґергарда Ріхтера.

Старою скарбницею в соборі є позолочена скриня, де, за легендою, знаходяться святі мощі трьох царів. Достовірно цього не може знати ніхто, бо навіть Євангеліє не знає, куди після поклоніння новонародженого Христа подалися три царі, але легенда живе та притягує в місто тисячі туристів з цілого світу. Три корони прикрашають герб міста і не дають забути цих мудрих мандрівничих: древнє, що поклоняється новому, незнаному.

На гербі під золотими коронами можна розгледіти 11 краплин, які символізують 11 непорочних дів. Тут їх замордували гуни разом з бретонською принцесою Урсулою. Історія та символіка міста є історією християнства, що оновило своєю жертовністю і старі римські підмурки, і дохристиянське поганство. Кельнський собор височіє над Рейном і є серцевиною старого міста, яке охоплює

12 романських церков – тринадцятим є шпилястий готичний собор, або Kölner Dom.

Він є не тільки окрасою міста, він є символом часу розквіту культури – це тринадцяте століття, час таких величних особистостей, як Альберт Великий (похований в церкві святого Андрія в Кельні) та Фома Аквінський, його учень. Альберт був вченим, богословом, алхіміком. Подейкували, що він міг молитвами перетворити зиму на літо та навчити мудрості навіть осла. До нього на науку з’їжджалися з усіх куточків Європи: Риму, Парижу, Роттердаму. І хоча місто Кельн є древнім римським заснуванням, саме ці особистості заклали у ньому нове духовне підґрунтя. Університет Кельну є поряд з Парижем найстаршим університетом Європи.

Сама назва міста Köln (Cologne) походить від означення великої римської колонії, тобто поселення. Тут відбулося багато важливих для розвитку речей вперше. Oдну річ ви дуже добре знаєте, бо воно вживається і в українській мові: слово одеколон. Саме так, у нашому місті з добрим нюхом на моду та алхімічними традиціями виникли перші в Європі парфуми. Їх назвали французькою водою з Кельну – о де колон. І якщо вже зайшла мова про воду, то не можна не згадати, що Кельн є містом старих криниць та фонтанів, кожен з яких має свою незвичайну історію. Особлива магія відбувається біля колодязя „маленьких чоловічків“, яких тут називають Heinzelmännchen. Ці веселі гноми можуть допомогти зробити всю хатню роботу, якщо знати, як їм догодити. Але, якщо люди пхатимуть свої цікаві носи у їхні справи, а чи, боронь Боже, захочуть підгледіти, як вони вночі працюють, тоді – начувайся! Проте найвеличніша вода цього міста невпинно тече рікою, яка розділяє, як і у Києві, правий і лівий берег – це Рейн. Тільки тут це навпаки: лівий берег є старим містом, а правий – новим. Рейн є пам’яттю цього міста, але одночасно і його оновленням: все тече, все змінюється. Ця плинність часу притаманна жителям цієї рейнської землі. Вона є присутньою в кельнському діалекті, який своєю мелодикою нагадує течію, хвилі якої завше підіймаються вгору. Тому навіть у звичних оповідних реченнях, які мусять закінчуватися крапкою, вчувається так, ніби, розмова кельнців зіткана з одних питальних речень. Вони звучать м’яко, тому з часом розумієш, що не змушений на них відповідати. Можна просто слухати та посміхатися. Щось у цій мелодиці нагадує Одесу з її веселими діалогами, де на питання відповідають питанням. Єдине, що тут звучить твердіше, це кельнське Л. Воно майже „полтавське“, тому полтавці будуть відчувати себе тут як вдома.

Загалом у Кельні легко відчувати себе як вдома. Люди привітні та гостинні, вони дуже швидко переходять на ти і бажають один одному при прощанні, навіть у магазині на касі, доброго дня, добрих вихідних, гарних свят, щоб дощ припинився, улюблена футбольна команда виграла та щоб людина знайшла те, що шукає. Неважливо, що. Головне побажати на прощання щось добре.

У Кельні люблять жартувати. Тут є свої особливі закони. Скільки їх? Звісно 11, як і крапель на гербі. Вони вимовляються на кельнському діалекті і навіть ті, хто діалектом не володіє, знає їх напам’ять. Мені вони завжди видаються трохи слов’янськими, бо такі „закони“ є і у нас. Скажімо, закон перший: „Бо так є“. Закон другий: „Якось воно буде“. Закон четвертий: „Що з воза впало – те пропало“.

У Кельні є все, крім снігу. Це одне з найтепліших міст Німеччини, тому таким як я, любителям снігу, взимку трохи сумно, зате можна помріяти про Карпати, чи поїхати за місто на пагорби, де діти часом назбирують трохи білих мух на якогось сніговичка, та кілька годин після одноразових опадів навіть спускаються з пагорбів на санчатах.

Жителі Кельну добре знають, що таке війна та розруха. Кельн був настільки зруйнований, що в хмарах попелу та стовпах диму міста геть не було видно. Серед пожарищ височів тільки собор, який чудом уцілів. Далі місто відбудовували і до цього докладалися люди різних національностей та віросповідань. Всі вони стали в біді один одному братами та сестрами і строкатість Кельну є його веселою вдачею та силою. Кельн, мабуть, не є найкрасивішим містом світу, але він добрий. Це місто не вихваляється, воно не повчає, воно не насміхається. Воно залишає вільним. За це – його можна любити, і дуже швидко відчуваєш, що місто любить тебе навзвєм.

KStA abonnieren